Вірші від душі... Автор - учень 11 класу Ігор Волощук  

                Майбутнє

Майбутнє – не сьогодні і не завтра,

Майбутнє – вже тепер, у дану мить,

Струмок добра, життя, зерно любові

З джерел сьогоднішніх в майбутнє побіжить.

Нам обирать свій шлях, свою дорогу.

Нам вибирать душі своєї стяг. Нам здобувати з честю перемогу,

Що житиме завжди в людських серцях.

В руках у тебе – пульт до твоїх рішень,

Потрібно ж кнопку істини знайти.

Чи зробиш ти своє життя гучнішим,

Розплутавши кривих доріг дроти?

Тобі вирішувать – прогнати чи простити,

Любити чи ненавидіть когось,

Чи про майбутнє у Отця просити,

Чи все ж самому вирішить хоч щось?

Чи власним серцем світ цей обігріти,

Нести вогонь добра у майбуття,

Горіти, йти вперед, творити.

Із цього починається життя.     

      Прокинься, друже

Прокинься, друже, від сну терпкого,

Забудь чужу блакить океанів,

Сьогодні звільниш себе самого,

А завтра впадеш під вагою кайданів.

У серці у тебе манери Європи,

Соромишся ти свого колориту.

Ти в інші світи тікаєш галопом,

Відмовившись власну країну творити.

У твоїх мізках – Бродвей, Манхетн,

Ти думкою зараз в Берліні, Сіднеї.

А де ж ти тілом знаходишся, де ти?

Хто у злигоднях подбає про Неї?

Забути минуле, і дім, і тата

Тобі, можливо, якось і вдасться,

Але забути Вкраїну-матір –

То наче в царство Аїда впасти.

Твоя душа стане болісно гнити,

Єдиним спасінням для неї буде

У матері прощення попросити,

Прохати милості Божого суду.

І все ж пробачать твою грішну душу.

Ти позбудешся чуми свідомості.

Диявола свого всередині задушиш.

Здоровим і чистим залишишся знову ти.

          Слово   

Слово – мур народу,

Слово – його стріли.

Хто врага породить,

Воно його прострілить.

Слово – ніжні губи,

Слово – щирий погляд.

Поцілує, приголубить,

Про любов пісні заводить.

Слово – дар і сила,

Слово – зброя люта.

Ми серце ним просилим,

Не чуючи спокути.

Слово – голос Бога,

Слово – старт для світу,

Для праведних дорога,

Яку треба хранити.

Слово – пісня мами,

Її любов – то слово,

Пронизане сльозами

І ніжна колискова.

Слово – злато світу,

Слово – чесний присяг.

Не вмієш ним владіти?

Не вмієш – не берися.

Я - Волноваха Обірвані струни тринадцяти життів...

Розстріляний автобус з пекла і ...до раю..

А кожен просто вижити хотів!

Мені здається, я усіх їх знаю...

Старик,і літня жінка,і дівча...

Дорожні сумки з пожитками простими...

Й невтішно плаче на вікні свіча,

Бог уже опікується ними.

Розстріляний автобус- неминуча плаха!

Вінок кривавий із химерних квітів...

Розстріляний автобус-

Я є Волноваха!!!

І дзвонять дзвони по усьому світі!

15.01 2015 Людмила Максимлюк

Я - Маріуполь! Я-- Волноваха!

Я - на снігу закривавлена птаха!

Я - жінка! Я - мати! А я - ще дитина!..

Та ім´ я одне в мене - Я - Україна!

Я - Львів! Я - Попасна! Я - містоТернопіль!

Я - летовища розвіяний попіл!

Я - кіборг розстріляний! -

Полонений комбат!

І рани усіх їх у мене болять!

Зглянься,Боже,праведний світе!

Бо гинуть і гинуть сини мої - діти...

Дай же їм сили і мужності дай!

Я - їх розіп´ ятий Іродом край!

Я - Київ! Я - Харків! Я - маленьке село!

Поможи нам,світе,щоб війни не було!

Хай вбивцям тим буде кривавая плаха!

Я - Маріуполь! Я - Волноваха!

28.01.2015 Людмила Максимлюк

Ти думаєш - я стала на коліна?

Я тільки зав`язала берці!

Жіноче ім я в мене -Україна!

Любов і гордість оповили серце!

Ти думаєш - мене здолати?-

І грози, й гради ранять мої груди...

Не раз приходилось мені вмирати,

Щоб знову відродитися і бути!

Та вірю я,що зацвіте калина,

І кануть в небуття на схід тумани...

Що мати дочекається на сина!

А я схилилась перев´ язати рани...

Стою на краю прірви і молюся-

І сум,і віра,і надія в серці!

А ти чекаєш,що я похитнуся?! Ні! -

Cхилилась тільки зав´язати берці!

12.01 2015 Людмила Максимлюк

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав..

І з кров´ ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін—

Спереду–сотник , молодий ,вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній–сивий-сивий..

І рани їхні вже не ´їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла